Порушення мовлення можуть бути
різноманітними – слабкий голос, афазія (втрата спроможності
користуватися словами і фразами як засобом висловлювання думки внаслідок
різних уражень мозку), алалія (відсутність або обмеження мовлення у
дітей внаслідок недорозвитку або ураження мовних зон великих півкуль
кори головного мозку), заїкання, нечітке мовлення та ін. Головне, будьте
терплячими, розмовляючи з дитиною, яка має такі проблеми.
Більшість цих порушень усувається в
дошкільному та молодшому шкільному віці. Водночас трапляються випадки,
коли і в середніх та старших класах ці розлади не подолані.
Учні з мовленнєвими порушеннями мають
функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової
системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У
багатьох спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів,
недиференційованість артикуляційних рухів та пальців рук. Вони швидко
виснажуються, стомлюються. Ці школярі дратівливі, збудливі, емоційно
нестійкі. У них спостерігається нестійкість уваги та пам’яті, низький
рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної
діяльності, знижена розумова працездатність; часто виникають невротичні
реакції на зауваження, низьку оцінку чи несхвальні висловлювання вчителя
або однокласників.
Загальні рекомендації
Не ігноруйте дитину, якій складно
говорити. Не намагайтеся прискорити розмову. Будьте готові до того, що
розмова з нею потребуватиме більше часу. Не перебивайте, не квапте і не
виправляйте її.
Дивіться в обличчя, підтримуйте
візуальний контакт. Не думайте, що ускладнення мовлення – показник
низького рівня інтелекту, і що дитина, яка має мовленнєві порушення, не
може зрозуміти вас.
Спочатку намагайтеся ставити такі запитання, які передбачають короткі відповіді або відповідні рухи голови (так, ні) .
Не вдавайте, що зрозуміли, якщо це не
так. Повторіть те, що ви зрозуміли і не соромтеся перепитати те, чого не
зрозуміли. Якщо вам знову не вдалося зрозуміти, попросіть вимовити
слово повільніше, можливо, по буквах.
Якщо у вас виникають проблеми у спілкуванні, запитайте, чи не хоче ваш учень використати інший спосіб – надрукувати, написати.
Кілька порад учителеві
-
Проконсультуйтеся з учителями, які навчали дитину в попередні роки.
-
Зверніться до психолога та логопеда, поговоріть з батьками.
-
Від складу команди, яку ви організуєте, залежатиме правильність визначення діагнозу, стратегії корекційної допомоги та вибір необхідних засобів для успішного навчання дитини в класі.
-
Запитуйте в учня про труднощі, які він/вона відчуває під час сприйняття, обробки, застосування інформації (нового матеріалу). З’ясуйте, яку інформацію учень не сприймає.
-
Виконуйте всі рекомендації логопеда, інших фахівців, батьків щодо спеціальних вправ та адаптації матеріалу для конкретного учня.
-
Дізнайтеся про можливості використання спеціальних комп’ютерних програм (наприклад, перетворення друкованого тексту в аудіовідтворення), інших технічних засобів, залежно від особливостей навчання конкретного учня.
Комментариев нет:
Отправить комментарий